У грудні 1979 року радянські війська увійшли до Афганістану. Офіційна пропаганда називала це виконанням інтернаціонального обов’язку, а в газетах писали про допомогу дружньому народові. Проте для тисяч родин по всьому Радянському Союзу ця війна мала зовсім інший вигляд. Їхні сини отримували повістки, залишали домівки й вирушали до країни, про яку більшість із них раніше знала хіба що зі шкільних уроків географії.

Серед них були й хлопці із Черкас та інших міст і сіл області. Хтось потрапив до десантних підрозділів, хтось служив у мотострілецьких частинах, охороняв військові колони або брав участь у бойових операціях у горах. Для одних Афганістан став місцем, де минули два роки молодості, для інших — останнім місцем служби. З чим поверталися додому ті, кому пощастило вижити, що привозили із собою, окрім військових нагород і фотографій, та чому про пережите нерідко було важко говорити — читайте на yes-cherkasy.com.ua.
Призов із Черкащини в Афганістан: як хлопці з області потрапляли на війну

Для багатьох молодих людей потрапляння до Афганістану не було результатом власного вибору. Радянська армія комплектувалася за призовом, а рішення про направлення військовослужбовця до тієї чи іншої частини ухвалювало командування. Хлопці із Черкащини могли починати службу в навчальних підрозділах на території СРСР, навіть не знаючи, що невдовзі їх відправлять за межі країни.
В Афганістані радянські військові служили в різних підрозділах. Одні охороняли військові об’єкти та гарнізони, інші супроводжували колони з пальним, боєприпасами й продовольством. Десантники та мотострільці брали участь у бойових операціях, під час яких доводилося діяти в гірській місцевості, долинах і населених пунктах. Навіть звичайне переміщення між військовими базами могло перетворитися на небезпечне завдання.
Серед місць, де проходили бойові дії, були Кабул, Баграм, Кандагар, долина Салангу та ущелина Панджшер. Остання неодноразово ставала районом масштабних військових операцій. Гірська місцевість ускладнювала пересування техніки, а вузькі дороги робили військові колони вразливими для нападів. Перевал Саланг мав особливе значення, адже через нього проходила одна з головних транспортних артерій, що з’єднувала північні райони Афганістану з Кабулом.
Про те, що відбувалося із черкасцями далеко від дому, нині можна дізнатися не лише з розповідей ветеранів. У Державному архіві Черкаської області зберігається окрема колекція документів про участь уродженців і жителів регіону у військових діях за межами СРСР. Її сформували в листопаді-грудні 1994 року.
Особливо цінними є матеріали, пов’язані з конкретними населеними пунктами. Зокрема, в архівній колекції є статті, які надсилали до газети «Уманська зоря» про участь уродженців Уманського району в бойових діях в Афганістані. Це дає змогу простежити, як війна торкнулася не лише обласного центру, а й невеликих міст і сіл Черкащини.
Збереглися також фотографії самих військовослужбовців та місць, де вони проходили службу. Серед них — знімки Кабула, долин Саланґу й Черікарська, Панджшерської ущелини.
Бойовий шлях і втрати Черкащини: скільки черкасців загинуло в Афганістані

За офіційними повідомленнями радянської влади, військові виконували інтернаціональний обов’язок, однак реальність війни дедалі менше відповідала цій пропагандистській картині.
Масштаб втрат Черкащини можна побачити за цифрами. У матеріалах про пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам у Черкасах зазначено, що протягом 1979–1989 років у бойових діях в Афганістані брали участь 3453 уродженці області. З них 98 загинули, а 429 були нагороджені орденами та медалями. Водночас в інформації Черкаської обласної державної адміністрації, оприлюдненій у 2010 році, наводили інші дані: 4027 учасників, 102 загиблих, 173 військовослужбовці, які повернулися з інвалідністю, та двоє людей, доля яких залишалася невідомою.
Як бачимо, обидва джерела свідчать про масштаб людських втрат, яких зазнала область.
Однією з тих, хто зберігає пам’ять про загиблих, є Людмила Воробйова. Її чоловік був кадровим військовим, капітаном. До Афганістану він вирушив у 1980 році, а через два роки загинув. В інтерв’ю Суспільному Черкаси жінка згадувала, що тодішня комуністична пропаганда переконувала людей у правильності військової присутності СРСР в Афганістані. За її словами, багато хто справді вірив, що військові їдуть захищати свої ідеї та країну. Для родини ж загиблого офіцера війна вимірювалася не політичними поясненнями, а роками життя, які вже неможливо було повернути.
Виведення військ і пам’ятник воїнам-афганцям у Черкасах: життя після війни

15 лютого 1989 року завершилося виведення радянських військ з Афганістану. Цьому передували Женевські угоди про політичне врегулювання становища навколо Демократичної Республіки Афганістан, підписані у квітні 1988 року. Відповідно до домовленостей, Радянський Союз мав вивести свій військовий контингент у визначений термін. Процес розпочався 15 травня 1988 року і тривав до лютого наступного року.
Для тих, хто повертався на Черкащину, закінчення військової служби не означало, що можна просто забути пережите. Після бойових дій люди намагалися відновити звичне життя: шукали роботу, створювали родини, поверталися до навчання або продовжували військову кар’єру. Однак у багатьох залишалися наслідки поранень, проблеми зі здоров’ям і важкі спогади. Дехто не хотів розповідати про пережите навіть найближчим.
Ветерани поступово почали об’єднуватися, щоби підтримувати одне одного та допомагати родинам загиблих. Зустрічі побратимів, спільні заходи, робота громадських організацій і вшанування пам’яті полеглих стали частиною життя тих, хто повернувся. Для багатьох важливо було не залишатися наодинці зі своїм досвідом і мати поруч людей, які розуміють його без довгих пояснень.
У Черкасах одним із головних місць пам’яті став пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, встановлений у 1989 році на розі бульвару Шевченка та вулиці Трьохсвятительської. Його композиція помітно відрізняється від традиційних монументів із фігурою солдата. В основу задуму поклали символічне зображення вибуху: заглиблення круглої форми діаметром близько шести метрів утворює своєрідну вирву, до якої ведуть гранітні сходи.
На гранітних плитах викарбувані імена загиблих. У центрі розміщено монумент із масивних кам’яних брил, а серед елементів композиції — пробита кулею солдатська фляга, з якої витікає вода. Це місце стало не просто архітектурним об’єктом, а точкою зустрічі для ветеранів, родин загиблих і всіх, хто приходить вшанувати пам’ять черкасців, які не повернулися з Афганістану.
Вшанування пам’яті ветеранів Афганістану на Черкащині

Афганська війна давно завершилася, але її наслідки залишилися в житті тисяч українських родин. На Черкащині про неї нагадують не лише цифри загиблих і пам’ятник у центрі обласного міста. Це також родинні фотографії, листи з військової служби, нагороди та спогади людей, які пройшли через бойові дії.
Історія черкасців в Афганістані складається з різних доль: тих, хто повернувся, тих, хто втратив здоров’я, і тих, чиї родини так і не дочекалися їх додому. Зберігати ці свідчення важливо, щоб за датами та офіційними формулюваннями не загубилися людські історії.
Наступна статтяТОП-5 переваг Айфон Дуо

