Бойовий шлях 254-ї Черкаської стрілецької дивізії

254-а Черкаська стрілецька дивізія стала живою легендою ще за свого існування. Протягом 1941-1945 років дивізія пройшла бойовий шлях, протяжністю більш ніж у 2300 кілометрів. Частина стала однією з семи дивізій, які отримали почесні найменування, а також першою за кількістю нагороджених Героєм Радянського Союзу. Попри негаразди 1941-1942 років, 254-та стрілецька дивізія зіграла ключову роль у вигнанні нацистських окупантів з Черкас у 1943 році. Детальніше на yes-cherkasy.com.ua.

Кривавий вишкіл

Історія 254-ї стрілецької дивізії як структури розпочалась 3 липня 1941 року – у самий розпал вторгнення нацистської Німеччини у СРСР. Тому, на жаль, дивізію сформували не в Україні, а під містом Тула, що у Росії. Нова частина була укомплектована з бійців, які перебували в запасі, тож початково українці не становили більшості особового складу дивізії. Командування дало лише 9 днів (!) для повного закінчення організації частини. Як можна зрозуміти, за такий проміжок часу дивізію не забезпечили навіть елементарною зброєю, не кажучи про тренування. Саму дивізію приєднали до 11-ї армії, яка мала захищати підступи до Старої Руси.

Тоді в пріоритеті влади було якомога скоріше закрити «діри» на фронтах прикордонних областей за рахунок нетренованих частин. Серед радянської політичної еліти досі не вщухла паніка. Тож 12 липня 1941 року 254-та дивізія почала вантажитись на потяг до Старої Руси, де 15 липня бійці висадились для очікування подальших вказівок. 

Виявилось, що першим бойовим завданням дивізії стало зайняття оборони на 15-кілометровій ділянці фронту південно-західніше від Старої Руси. Часу для вивчення місцевості попросту не було, тому оборонні укріплення будувались одночасно з вивченням рельєфу. Паралельно з цим дивізії постачали необхідне озброєння, що по ходу справи ускладнювало планування оборони. Підкріплення і другої лінії оборони навіть не передбачались. До моменту свого «бойового хрещення» дивізія охороняла підступи до інших частин 11-ї армії, яка відступала тоді під натиском німців.

Хрещення вогнем

У свій перший бій 254-а дивізія вступила з 290-ю німецькою дивізією, яка вдвічі переважала у чисельності та вже мала дворічний досвід ведення бойових дій. Сталося це 30 липня 1941 року. 254-а дивізія стримувала німецький наступ під Старою Русою протягом 5 діб, бувши під постійними артобстрілами та бомбардуваннями. Це тривало до 4 серпня, допоки німці не прийняли рішення вдарити по обороні сусідньої 180-ї дивізії, яка перебувала на межі своїх сил. Врешті-решт нацисти прорвали оборону, великою мірою через виснаженість 180-ї дивізії, відступ якої призвів до загрози оточення 254-ї дивізії. Майбутня Черкаська дивізія простояла на позиції до 6 серпня 1941 року, поки не отримала наказ про відхід за річку Ловать. Відступ продовжувався до листопада місяця, але водночас просування німців вглиб територій СРСР був зупинений. До кінця 1941 року 254-а дивізія здобула великий досвід ведення війни, нерідко в умовах гострої нестачі важкого озброєння.

Зимова кампанія 1941-1942 років

Під час зимової кампанії 254-ю дивізією командував полковник Павло Батицький, якого призначили на цю посаду у листопаді 1941 року. Вперше дивізія перейшла у великий наступ у грудні місяці під час масштабного контрнаступу Червоної армії під Москвою. Тоді бійці 254-ї дивізії наступали на ділянці фронту довжиною 25 кілометрів. Якщо 25 грудня 1941 року дивізія наступала окремими групами, то з 8 січня 1942 року наступ набув загального характеру. До 12 січня 1942 року були захоплені село Бєглово, важливі залізничні станції, дороги, а також німецькі документи.

Після великого контрнаступу Червоної армії під Москвою в грудні 1941 – січні 1942 років 11-а армія, до якої входила 254-а дивізія, проводила операцію з оточення німецької 16-ї армії, однак, радянці, зазнавши невдачі, до 1 лютого 1942 року повернулись до початкової лінії оборони.

Оскільки не вдалося оточити ворога, було вирішено поступово продавлювати німецькі рубежі. Тож 5 лютого 1942 року дивізія отримала наказ за будь-яку ціну заволодіти низкою прифронтових транспортних вузлів. З 6 по 9 лютого 1942 року 254-а дивізія виконувала завдання із захоплення опорних вузлів Заостров’є, Парфіно, Конюхово, Фанерний завод, Лукіно, Воронцово і Мануйлово, аби створити сприятливі умови для успішного наступу на Щочково (нинішні Ленінградська і Новгородська області РФ).

Початок визволення України

Після успішного вигнання німців з Дем’янського виступу у лютому 1943 року, в житті 254-ї стрілецької дивізії відбулись чималі зміни. По-перше, у травні 1943 року дивізія увійшла до складу 52-ї армії, після чого відбулось посилення бойової міці частини: був сформований 130-й окремий винищувально-протитанковий дивізіон, який озброїли 45-мм гарматами і протитанковими рушницями. По-друге, протягом травня-червня дивізія пройшла допідготовку, що акумулювало весь минулий досвід війни.

1943 рік став найважливішим не лише для самої дивізії, а й усієї України, чиє стрімке визволення від німецької окупації почалося після перемоги радянців у Курській битві. Перед цим дивізію перекинули під місто Вороніж для інтеграції частини у Степовий фронт (майбутній 2-й Український фронт).

За тиждень після початку Курської битви 9 серпня 1943 року, дивізія висунулась до лінії фронту в південно-західному напрямку для підготовки наступу на Лівобережну Україну. Як тільки Червона армія прорвалась до земель Лівобережної України, 254-та дивізія вела бої в районі Зінькова. 6 вересня 1943 року бійці дивізії разом з іншими з’єднаннями 52-ї армії вигнали нацистів з містечка. Протягом 17-20 вересня були визволені міста Сорочинці, Миргород та Велика Багачка. У подальшому під час форсованого маршу дивізія відзначилась у визволенні міста Золотоноша, а до 26 вересня частина дійшла до рубежів так званого «Східного валу» – німецької лінії оборони на Дніпрі – у районі Бубнівської Слобідки і Домантового. Окрім цього, німці були вигнані ще зі 130 сіл і хуторів Черкащини і Полтавщини. 

Діючи на землях Лівобережної України, дивізія за 22 дні пройшла з боями близько 300 кілометрів, тобто у середньому долала 14 кілометрів на добу. У цих боях дивізія краще навчилась вести багатоденні наступи на великі відстані з одночасним переслідуванням ворога. Був здобутий перший досвід форсування річок, який дуже знадобився дивізії під час наступу на Черкаси.

Черкаська наступальна операція

Листопад 1943 року увійшов в історію як час кривавого форсування Дніпра. Безжальне ставлення радянських генералів до простих солдат, а особливо до «чорносвитників» (мобілізованих українців, які роками перебували у нацистській окупації, через що більшовицька влада їх вважала «неблагонадійними»), призвело до величезних втрат серед українців-червоноармійців. Коли німці були вигнані з Києва 6 листопада 1943 року, сили 2-го Українського фронту тільки-но готувались до наступу на Правобережжя.

Протягом 12 листопада – 4 грудня 1943 року сили 254-ї стрілецької дивізії, якою тоді командував Михайло Путейко, при взаємодії з військами 373-ї дивізії тричі намагались штурмувати Черкаси, аби відкрити новий шлях до вигнання нацистів з другого берега України. Жахлива радянська тактика «давити» ворога «м’ясом», оборонні укріплення німців, втрата фактору раптовості у сукупності призвели до поразки перших трьох спроб звільнити Черкаси. Лише з четвертим штурмом, який почався 9 грудня 1943 року, радянці досягли бажаного успіху.

Після затяжних жорстоких боїв 14 грудня 1943 року до Черкас увійшли бійці 254-ї та 373-ї стрілецьких дивізій. За перемогу у Черкаській наступальній операції 373-а дивізія була нагороджена орденом Бойового Червоного Прапора, а 254-а дивізія одержала почесне найменування «Черкаська». З цього моменту частина почала носити ім’я «254-а Черкаська стрілецька дивізія».

Вигнання німецьких загарбників з України

Ключовою битвою на Правобережжі стала Корсунь-Шевченківська операція, у результаті якої було знищене ціле угрупування ворога. Протягом січня-лютого 1944 року втрати німців у Корсунь-Шевченківському котлі досягли 73 тисяч солдатів та офіцерів, включно з 18,2 тисячами полонених. Попри, дійсно, великий оперативний і стратегічний успіх, втрати червоноармійців були більшими за німецькі. Станом на січень 1944 року у складі 52-ї армії залишалось всього три з’єднання: 254-а, 294-а та 373-я дивізії.

Опісля Корсунської битви 254-а Черкаська стрілецька дивізія брала участь у визволенні Умані і східного Поділля, форсувала річки Південний Буг, Дністер і Прут, спровокувавши таким чином антигітлерівський путч у Румунії. Пройшовши Львівсько-Сандомирську операцію, 254-а дивізія першою досягла західноукраїнського кордону (станом на 1941) наприкінці 1944 року.

Після Українського театру дивізія стала незамінною у походах Червоної армії на окуповану німцями Польщу і під час форсування Одера у лютому 1945 року. Хоч вище командування Червоної армії ставилось до солдата як одноразового ресурсу, про Михайла Путейко, командира 254-ї дивізії, відгукувались доволі добре. Ефективність дивізії на полі бою великою мірою була зумовлена характером її командира, якого через постійне прагнення наступати на ворога прозвали «Генерал Вперед».

Дивізія була розформована у листопаді 1945 року – за два місяці після закінчення Другої світової війни. Однак пам’ять про неї досі живе на черкаському «Пагорбі Слави».