Черкаси під нацистською свастикою. Як жили містяни в німецькій окупації

Німецька окупація стала однією з найстрашніших періодів в історії міста Черкас. З одного боку німецька влада дала волю культурному життю, але в економічній сфері нацисти проводили доволі жорстку лінію. За 2 роки окупації мешканці Черкас змогли повною мірою відчути на собі усі особливості німецького «нового порядку». Про те, як черкащани виживали під час нацистської окупації. Детальніше на yes-cherkasy.com.ua.

Початок окупації

22 серпня 1941 року в Черкасах пролунали останні постріли відступаючих радянських військ. Вночі 22 серпня з міста відійшли бійці 38-ї армії, знищивши за собою усі три мости через Дніпро, включно із залізницею. Німці увійшли до Черкас о 15:00 22 серпня 1941 року.

Як тільки сили Вермахту (німецька армія) зайняли Черкащину, почалось запровадження окупаційного адміністративного устрою. Ще 20 серпня 1941 року за наказом Гітлера був створений райхскомісаріат «Україна», який простягся по всьому Правобережжю і частково Лівобережжю (сучасні Полтавська, Дніпропетровська і Запорізька області). Територія поділялась на генеральні та районні округи (гебіти), а самі Черкаси були приєднані до Смілянського гебіту Київської генеральної округи.

Німецькі окупанти перенесли центр управління Черкасами у Смілу, аби зменшити ймовірність зіткнення з підпільним рухом опору, який був більш поширений у відносно великих промислово розвинених містах.

Німецька влада одразу встановила комендантську годину, господарські повинності для населення та політику терору, спрямовану проти комуністичних активістів, євреїв, циган та інших меншин, неугодних нацистському режиму. Задля полегшення керування землями відбулось розділення військової та цивільної влади. Німецька поліція влаштувалась у будинку Щербини, який нині більш відомий як «Палац одружень». Гестапо (таємна поліція) мала за свою резиденцію будинок Табачнікова. На перехресті сучасних вулиць Михайла Грушевського і бульвару Шевченка жив німецький слідчий Бей.

Цивільна адміністрація трималась на колабораціоністах, які з ентузіазмом зустріли прихід німців, сприйнявши їх як «визволителів». На початку нацистської окупації Черкас у німецької влади була чимала соціальна база, на яку вона могла спиратися. Воно і не дивно, бо народ добре пам’ятав більшовицькі політичні репресії, Голодомор, насильницьку колективізацію, гоніння на церкву і паплюження села.

Культурне життя

Ставлення німецької влади до культури окупованих ними народів завжди мало нейтральний характер. Це було пов’язано з тим, що німці як у Першу світову, так і Другу світову війну орієнтувались передусім на економічних, продовольчих та військових проблемах. Тому на культуру інших народів німцям під час війни було здебільшого байдуже, чим і скористалась черкаська інтелігенція.

Протягом 1941-1942 років відбувся, дійсно, справжній культурний розквіт. По-перше, воскресло церковне життя після довгих років більшовицького гніту. Зокрема, була відновлена церковна служба у черкаському Свято-Троїцькому соборі, на реконструкцію якого ще й були виділені кошти цивільної адміністрації.

По-друге, пожвавішала українська преса на Черкащині, яка була представлена тут газетами «Рідне слово», «Українське слово», «Українські новини», «Уманський час», а у Черкасах друкувалась газета «Українська думка». Черкаська газета, яку редагував Маньківський, виходила з 27 вересня 1941 по 1943 рік тричі на тиждень. Однак не можна сказати, що за німців свободи слова стало тільки більше. По суті нацистська цензура мало чим відрізнялась від більшовицької. Мешканці Черкас потайки називали головну газету міста «Черкаською дунькою» через неправдивість інформації, яка у ній оприлюднювалась.

По-третє, на Черкащині на певний час знову забуяла культура. За німецької влади у Черкасах були відновлені капела імені Миколи Лисенка, цирк, естрадний оркестр, вчительська семінарія. Активно відновлювалися та відкривалися нові церковнопарафіяльні, нижчі та середні школи. Цим скористалися українські націоналісти, які просували своїх активістів до шкіл, гімназій і технікумів, де вони пробуджували національну свідомість української молоді. Основна частина шкільництва було підпорядковане місцевих відділам народної освіти, тому німецька влада нав’язувала дітям повагу до німців і Адольфа Гітлера, якого подавали як «визволителя».

Окрім того, у Черкасах відновлювались різноманітні громадські організації, які популяризували українську історію, мову і культуру. Так, у жовтні 1941 року черкаська громадськість закликала заснувати філію «Просвіти» – просвітницького товариства, яке поширювало культуру в народ. У кінці листопада 1941 року відбулись установчі збори, за якими у Черкасах, нарешті, виник осередок «Просвіти». Майже одразу по створенню філії 14 грудня 1941 року «просвітяни» провели художній вечір в залі черкаського педагогічного інституту. А у березні 1942 року черкаська «Просвіта» організувала шевченківські дні.

Початково, аби спонукати якомога більше підлітків до продовження навчання у професійних технікумах, німецька влада давала вступникам звільнення від відправлення на роботи в Німеччині. Але усе змінилося, коли німецька армія зазнала перших серйозних невдач на фронті. З кінця 1942 року технікуми перетворилися на пастки для 16-річних хлопців і дівчат, яких збирали в одному місці та насильно відправляли «остарбайтерами» до Німеччини.

Німецька влада дивилась на культурне становище в Україні крізь призму своїх майбутніх колоніальних планів та поточних на той момент військових проблем. У вищого керівництва нацистів були специфічні погляди на низку аспектів культурного життя українців. Перш за все нацисти ставили перед собою проблему освіти, бо саме вона стала найбільш дискусійним питанням. Якщо Альфред Розенберг (міністр окупованих східних територій) виступав навіть за відновлення вищої освіти в Україні, то інші керманичі включно з Гітлером були налаштовані проти відновлення освітньої системи у майбутньому. Так, Гіммлер вважав, що українцям вистачило б і 4-класної школи. Однак реальне життя і потреби фронту спонукали німців до збереження фармацевтичних і аграрних технікумів, які були важливими для підтримки тилу: німцям треба було поповнювати ряди спеціалістів, які зналися на сільському господарстві та охороні здоров’я (звісно, передусім німецьких вояків).

Тому з цього витікає, що німці були нейтральними відносно українського культурного життя, однак при умові, що ця культура не переросте у системність. Також видно, що німецька окупація навіть намагалась поставити українську громадськість собі на службу, аби маніпулювати свідомістю людей. Як тільки на початку 1943 року виникла загроза українського націоналістичного руху, німці стали сильніше тиснути на культурне життя, доходячи аж до заборони товариства «Просвіта».

Соціально-економічне і побутове життя

З приходом нацистської влади економічне життя населення Черкащини суттєво не змінилось. Німці, які любили грати на емоціях українського селянства, обіцяючи розпустити колгоспи і радгоспи, передавши землю у приватну власність, і надалі підтримували роботу ненависних колгоспів. Лише з 1943 року німці почали роздавати «колективні» землі у приватне користування селян, однак до кінця свого перебування в Україні німці встигли роздати лише 12% усього земельного фонду, який раніше був закріплений за колгоспами і радгоспами. Це ж стосувалося і Черкас.

Селяни Смілянського гебіту відчували на собі економічно-продовольчий тягар, оскільки ті мусили здавати усі необхідні аграрні продукти для прогодування німецької армії. Цими ж самими продуктами німці забороняли торгувати на базарах. Тож селянам доводилося продавати лише те, на що не поширювалась заборона.

Медична сфера значно занепала з приходом німців, оскільки радянська влада при відступі евакуювала більшість обладнання і медикаментів. Але, що цікаво, нацисти запровадили цілий перелік хвороб, які мали лікуватись безоплатно, серед таких, наприклад, був сифіліс та інші статеві хвороби. Знову ж таки, подібні заходи вводилися німецькою владою не за добру душу, а задля підтримки стабільності в тилу і у війську.

Голокост

Перше, що робили німецькі окупанти при вході до населених пунктів, – знищення єврейського населення. У нацистській ідеології євреї вважались «недолюдьми» і «посіпаками комуністів». Станом на 1941 рік населення Черкас на 15% складалось з євреїв, на більшість з яких чекала смерть або від кулі, або від рабської праці в концтаборах.

Одразу після початку окупації нацисти розстріляли 300 єврейських мешканців Соснівського району. У подальшому німці обрали місцем розстрілу протитанковий рів на проспекті Хіміків. Черкаських євреїв позначили білими пов’язками, на яких була намальована зірка Давида. Невдовзі було створене перше у місті єврейське гетто на розі сучасної вулиці Князя Ольгерда і Замкового узвозу. Друге гетто німці обвели навколо тодішнього гуртожитку ДОКа.

Євреям відводилась уся брудна робота, на кшталт розгрібання руїн, розчищення доріг, копання ровів тощо. Нещасні люди працювали 12 годин на добу і більше, причому безкоштовно, оскільки головною оплатою за працю була німецька «милість». В цілому за роки окупації загинуло близько 12 тисяч черкаських євреїв.

Звичайно, частину черкаського єврейства вдалося рятувати під час відступу радянських військ. Чимало євреїв евакуювалися до Росії та Середньої Азії. Черкаських євреїв вітали в глибокому тилу зі сльозами на очах, допомагаючи їм морально і матеріально. Коли частина біженців поверталась до звільнених Черкас у 1944 році, багато хто давав їм сухарів на дорогу, а також цінні речі.