Визволення Черкас 1943 року приховує у собі як героїчні, так і трагічні моменти нашої історії. У цій вирішальній битві за місто зіткнулися українці з обох боків фронту – українці, які служили у Червоній армії, та ті, хто долучився добровольцями до німецької армії (зокрема, до дивізії СС «Вікінг»). Вигнання німецьких окупантів з Черкас супроводжувалось великими втратами серед радянців, але ж як вдалося визволити місто? Детальніше на yes-cherkasy.com.ua.
Підготовка до операції
Друга половина 1943 року видалась справжньою катастрофою для німецьких окупантів, якщо не брати до уваги 1944 рік. Поразка у Курській битві та доволі швидка втрата контролю над Лівобережною Україною поставили німецьке керівництво перед гірким фактом, що Німеччина вже точно не вийде з війни переможцем.
Радянське верховне командування вимагало від Червоної армії, а передусім від чотирьох Українських фронтів, створених 20 жовтня 1943 року, аби ті форсували Дніпро «на плечах німців». Це означало, що не можна було робити жодної оперативної паузи, а тільки йти вперед.
Перші спроби форсувати Дніпро у районі Черкас датуються кінцем вересня 1943 року, коли на південь від міста висадились дві авіадесантні бригади 52-ї армії 2-го Українського фронту, яка тільки-но завершила вигнання німецьких загарбників з Лівобережжя. Метою десантної висадки, яка стала найбільшою в історії Другої світової війни, було створення плацдарму для подальшого оточення Черкас і знищення тутешніх ворожих частин. Звісно, що отак одразу всі дивізії 52-ї армії не могли перебратись через Дніпро внаслідок неповних розвідданих, нестачу понтонних засобів і розтягнення логістики. Тому перше форсування, очікувано, зазнало поразки.
29 вересня почалось нове форсування Дніпра, але вже 254-ю стрілецькою дивізією при взаємодії із силами 93-ї та 138-ї стрілецьких дивізій. Був створений Канівський плацдарм, завдяки якому став можливий наступ радянців на сусідні села: так, 17 жовтня було звільнено село Хрещатик та ще декілька населених пунктів. Лише контрнаступ німців 6 листопада змусив бійців 254-ї дивізії відступити за річку. Невдовзі почалась довга і кривава історія штурму Черкас, на визволення яких довелося витратити цілий місяць дорогоцінного часу.
Перший штурм
Дещо полегшила ситуацію операція черкаських партизанів з групи Коваля, які 25 жовтня 1943 року захопили автомобіль німецького полковника, який віз схему укріплень «Рось – Черкаси – Мошни – Леськи». Схема згодом потрапила до рук штабу 52-ї армії. Аналіз плану німецької оборони показав, що найслабкішим місцем виявилось село Свидівок, удар звідки німці б не очікували.
Отже, командування 52-ї армії відвело 254-й дивізії основне завдання форсування Дніпра в районі села Свидівок. Тут планували утворити плацдарм для безпечної переправи решти частин 73-го стрілецького корпусу, до складу якого входила 254-та дивізія. При окресленні дій наступу робився особливий акцент на взаємодії із місцевими партизанами, для зв’язку з якими був запроваджений пароль «Сталінград – Свобода».
Перед фронтом 52-ї армії оборону тримали як сили Вермахту (німецької армії), так і добровольчі частини з інших країн Європи, на кшталт танкової дивізії СС «Вікінг» (Норвегія) і мотобригади СС «Валлонія» (Бельгія). Як виявив український історик Роман Пономаренко, чимало українців служили також і в норвезькій дивізії «Вікінг», через що Черкаська наступальна операція набувала ще більшого трагізму.
Штурм села почався з атаки передового батальйону капітана Пилипенка о 23:30 12 листопада 1943 року. О 00:00 наступ почав батальйон капітана Полуновського. Одразу за дивізією чотири батальйони десантників разом із загонами партизан упродовж 13-16 листопада заволоділи селами Лозівок, Єлизаветівка, Сокирне і Свидівок, відволікаючи частину німецьких військ у ворожому тилу. Таким чином 254-та дивізія досягла успіху у закріпленні позицій у селі Свидівок, зайнявши північну сторону населеного пункту. Село було взято силами двох рот, озброєних 4 кулеметами, 1 протитанковою рушницею, 80-мм мінометом та польовою радіостанцією «РБ-13». Завдання з формування плацдарму було виконано.
У районі Дахнівки та Змагайлівки своєю чергою наступали бійці 373-ї дивізії. Форсування річки підтримували артилерійським вогнем, аби відвернути увагу ворога на протилежний берег. Таким чином радянські війська висадились на околицях Черкас у чотирьох різних пунктах. Коли операція дійшла до етапу вступу радянців до Черкас, артилерія затихла. Стрілецьким дивізіям допомагали залишки десантних бригад під командуванням підполковника Сидорчука, які діяли у Канівському лісі при підтримці партизанських загонів, що дислокувалися у Черкаському і Смілянському районах.
До ранку 14 листопада на правий берег Дніпра переправились понад 2400 солдатів з 63 кулеметами та 4 протитанковими гарматами. У ніч на 15 листопада 254-та дивізія при супроводі САУ і танків визволили Руську Поляну і Геронимівку, внаслідок взявши Черкаси у напівоточення. Згодом сили 933-го і 1239-го стрілецьких полків визволили Василицю і Соснівку.
Форсування і подальший наступ радянців були, справді, героїчними, однак німцям вдалося провести перегрупування і завдати нищівного удару, використовуючи свою чисельну перевагу. Перша за час операції спроба звільнити Черкаси зазнала невдачі. Радянські сили зазнали великих втрат. Зокрема, тоді загинули підполковники Степанов і Яновський.
Другий і третій штурми
Протягом 22-23 листопада здійснили другу спробу звільнити Черкаси. З метою створити умови для нового штурму Черкас 254-та стрілецька дивізія обійшла місто з півдня через Кирилівські хутори, дійшовши до цукрового і цегельних заводів у східній частині міста. Таким чином утворилось «мале кільце» оточення. Однак радянська сторона була позбавлена фактора раптовості, через що штурм знову захлинувся.
Хоч другий штурм зазнав поразки, повного відступу радянських військ не відбулося. Для третього штурму з іншого берега прибули додаткові частини, серед яких був також і окремий протитанковий дивізіон 254-ї стрілецької дивізії, яка збирала свої сили у Геронимівці. Новий наступ почався 25 листопада 1943 року.
В Мошнинському лісі 294-а дивізія розгромила контрударне угрупування німців, яке складалося з дивізіону СС «Вікінг», бронероти СС «Валлонія» та 57-ї піхотної дивізії. Загалом до Черкаської наступальної операції були залучені 25 радянських військових з’єднань. Коли командування 8-ї німецької армії змогло зосередитись на проблемі у Черкасах, танки дивізії СС «Вікінг» пішли у наступ, аби деблокувати Черкаси, що, власне, у них і вдалося. Кільце було розірвано, тому взяття Черкас радянцями відбулося дещо пізніше. Разом з тим, форсування Дніпра вже не зустрічало опору, тому до 254-ї дивізії доволі швидко прибуло нове підкріплення.
Вигнання нацистів з Черкас
Як тільки радянські війська на правому березі Дніпра були забезпечені додатковим артилерійським вогнем і підтримкою з островів Дніпра, о 9:00 12 грудня 1943 року почався четвертий, на цей раз вирішальний штурм. Великих успіхів досягли 857-й і 867-й стрілецькі полки 294-ї дивізії, а деякі інші з’єднання проявляли безпрецедентний героїзм, як-от бійці 1-го батальйону 933-го полку капітана Пилипенка, чий підрозділ зміг відбити аж 8 ворожих атак. Окремі бійці (як-от Лисиченко, Козлов чи Єпіфанов) самотужки знищили десятки німецьких окупантів. Це свідчило також про безлад, який відбувався тоді в німецькій армії, що обороняла Черкаси.
Натиск радянських військ, які наступали на місто цілими хвилями буквально звідусіль, було неможливо стримати, і 14 грудня 1943 року радянці вигнали німецьку окупацію з Черкас. За цю перемогу 22 частинам і з’єднанням, які брали участь у Черкаській наступальній операції, було присвоєно почесне звання «Черкаських».