Від початку незалежності України Черкасами керували й «великі господарники», й політичні втікачі. Були й такі, хто пішов з посади раніше, а на їхнє місце приходили міцні підприємці. Саме така історія й трапилася із де-юре другим, а де-факто першим міським головою Марком Литовським. Більше на yes-cherkasy.com.ua.
Відставка першого й прихід наступника
Насправді першим міським головою Черкас був Володимир Соколовський. Це якщо юридично. На посаду керманича містом його обрали 1990 року. Очолював він і філію антимонопольного комітету. Всією душею був проти покладання принципів соціалізму «на лопатки» впровадженням всього комерційного в усі можливі галузі життя громади. Навіть виступав проти утворення приватних ЗМІ. У планах Соколовського була розбудова Черкас за генеральним планом 1984 року, а саме реалізація проєкту «Черкаси-2». Нездійсненною мрією лишилась ідея зробити вулицю Хрещатик пішохідною зоною. Перекривають її, хіба що, задля проведення фестивалів та інших культурних заходів.
Та приходили нові часи й люди з новими поглядами на політику. Місцеві ЗМІ писали про «боротьбу за найвище крісло в місті». Скоріш за все, довго протистояти поколінню бізнесменів тодішньому міському голові не вдавалося. Не дочекавшись завершення терміну головування, Володимир Євсейович подав у відставку «за станом здоров’я». Проте залишився активним політиком. У 2000 році став членом Міжвідомчої координаційної ради Черкаської ОДА, де вирішували питання виробництва та збуту алкоголю й тютюну. На вакантне чиновницьке місце прийшов досить підприємницький політик – Марк Литовський.
Комерційна риса нового першого мера
Черкасець від А до Я, Марк (або Маркс) Зіновійович Литовський був обраний більшістю депутатського корпусу на посаду міського голови в листопаді 1992 року. До цього очолював авторемонтний завод. Тільки-но до його рук потрапило кермо міського голови, Черкаси накрила хвиля приватизації. Ця політика йшла у розріз поглядам попередника й пояснювала чиновницьке рокіровання.
«Великий розпродаж» мав певні плюси, проте обернувся й негативом для громади. Звичайно, метою приватизації було не дати перспективним об’єктам занепасти. Нові власники могли вдихнути життя у старі речі, то ж в місті почали з’являтися, зокрема, перші комерційні кафе та ресторани. Але такий радикальний розворот на початку 90-х, де все продавалося бізнесменам, розворушив кримінальні кубла.
Менше з тим, пана Литовського називали досить вдалим господарником. Проте вступати в політичні дуелі та вестися на провокації опонентів посадовець не полюбляв. За що його поза очі називали слабким політиком. Ця слабкість пізніше зіграла проти Марка Зіновійовича. У 1994 році на чергових виборах міського голови без проблем пройшов перший тур, а вже на другому поступився Володимиру Олійнику – одіозному наступнику, який вміло «перефарбовувався» під прапори нової влади, та, зрештою, мав тікати з України. Але це вже інша історія.
Кінець епохи Литовського
Зі своїм опонентом, Володимиром Олійником, Марк Литовський мав, м’яко кажучи, неприязнь. Після впевненої перемоги у першому турі та неочікуваної поразки у другому, він вирішив оскаржити рішення, подавши заяву про порушення на виборах. Та комісія навіть не розглядала документ, а Володимир Олійник вже планував свій перший робочий день на новій посаді. Та не так сталося, як гадалося.
Новому очільнику міста довелося пройти неофіційний третій тур – бійцівський. Його бажання потрапити в чиновницький кабінет попередник не підтримав. У результаті Володимир Миколайович та Марк Зіновійович вирішили це питання на кулаках. Однаково, сутичка не надала переваги у кількості голосів Литовському. А комісія у той же день інциденту офіційно визнала пана Олійника новим міським головою.
Де тепер мер Литовський
Липневі вибори мера пан Литовський програв не лише опоненту Олійнику, а й виборчій комісії, представникам «Беркуту» та криміналітету (так-так, тодішні вибори поклали початок радикальним розбіркам, хто кого насправді переміг). Позови до судів як ходіння по колу, не давали жодних результатів. Черкаська виборча комісія і вже діючий міський голова відверто ігнорували спроби Марка Зіновійовича відновити справедливість. Справа дійшла навіть до вищих державних органів, але загубилася десь в коридорах Верховної Ради.
Втративши крісло мера, Литовський вирішив не випадати із чиновницької обойми. Новим місцем роботи на деякий час стало обласне управління майна. Зрештою, колишній очільник міста емігрував до США, де пропрацював менеджером на станції техобслуговування аж до пенсії. У 2007 році в інтерв’ю місцевому виданню він пояснив, що рішення це прийняв задля власного блага. Адже, з його слів, могли його тут або ж кинути за ґрати, або й посягнути на життя.
Доля втікача спіткала і його прибічницю, Людмилу Конарєву, яка керувала справами черкаського міськвиконкому. Але тікала чиновниця в протилежному напрямку – до росії. Відомо, що вона не поклала край політичній кар’єрі, увійшовши до команди колишньої землячки – губернаторки санкт-петербургу Валентини Матвієнко.