Під час Другої світової війни Черкаси були важливим об’єктом для ведення бойових дій. Через місто проходила залізниця, що спрощувало радянській армії логістику живої сили та озброєння. Тому гітлерівські війська досить швидко окупували місто, витіснивши радянські війська, й тримали його до останнього. Більше на yes-cherkasy.com.ua.
Наступ німецьких військ
У червні 1941 року ворожі війська почали наступ на Черкаси. За допомогою авіації у перші ж дні окупанти намагались розбомбити залізничну станцію та мости. За іншими даними, дерев’яний та залізничний мости через Дніпро зруйнували самі радянські війська. Частина червоноармійців лишилася обороняти місто. Для цього збудували 12-кілометровий рів, який мав спинити танки. Ще кілька оборонних ліній було зведено з боку Сміли. Складна місцевість в районі Тясмина стала перепоною для ворога, то ж окупанти зайшли через Білозір’я. завдяки рішучим та активним діям, перевазі у техніці та живій силі, німецькі війська змогли вийти в степову зону й легко дістатися меж міста.
Перший наступ видався невдалим, то ж німецьким військам довелося взяти паузу. Проте ситуація була критична, радянські солдати деяких формувань самовільно кидали позиції та відступали. На певний час паніку вдалося вгамувати Дмитру Рябишеву – генерал-лейтенанту, якого призначили керувати новоствореною 38-ю армією. В резерв радянських військ набрали близько семи тисяч осіб. Навколо міста спорудили три лінії оборони.
Поки червоноармійці чекали підкріплення, ворожі війська також перегруповувались. Перевага німців у кількості солдат та техніки була відчутна. З новим наступом німецьких військ, що стався 17 серпня, було пройдено оборонну лінію на підступах до Черкас. Її тримала 116 стрілецька дивізія, якій вдалося відтіснити окупанта, завдячуючи вчасному підкріпленню. Ворог, оговтавшись, знову пішов у наступ. Тепер з флангу: від німецької навали потерпала Дахнівка, потім Соснівка. Авіація, артилерія, танки та піхота – в хід йшло все, що мали німецькі війська. Таким натиском спробували пробитися до залізничного мосту, який проходив через Дніпро, та знищити переправу.
Бій з окупантами
Хоч сили були нерівні, радянські війська стримали наступ у бік Дніпра. Тоді ворог сконцентрував сили з боку Дубіївки та Руської Поляни. Попри спротив німецькі танки заїхали в місто, червоноармійці відступали. Тривали тяжкі бої, Черкаси почали обстрілювати. Зі спогадів очевидців, місцеві забивали вікна дошками, а заклади соціальної інфраструктури перетворили на госпіталі.
Разом з тим продовжували тримати 90-кілометровий черкаський плацдарм, частина якого простягалася сучасним проспектом Хіміків. Через брак техніки радянські військові намагалися обдурити окупанта, маскуючи сільськогосподарську техніку під танк та випускаючи його вночі, аби навести шуму й заплутати ворога. Цим вигравали час, але не битву. Німці наступали чи не з усіх боків. Їм вдалося пробитися до переправи в районі цукрового заводу. Гармати червоної армії розвернули в бік ворожих сил, це дозволило зупинити ворога на тій позиції. Проте ситуація на інших ділянках ускладнювалася.
Вранці 22 червня 1941 року за наказом «зверху» радянські війська відступили на лівий берег Дніпра, знищивши за собою залізничний та дерев’яний міст через річку й понтонну переправу, яку на початку опору самі ж розгорнули для стягнення додаткових сил.
Життя Черкас після відступу червоної армії
Услід радянським військам, що покидали місто, стріляли ворожі гармати. Так, деякі квартали були повністю знищеними. Головні об’єкти інфраструктури, що збереглися після боїв за місто, зайняли окупанти. У сучасному РАЦСі облаштували поліцейський відділок, Гестапо розмістили у будівлі сучасного видавництва «Вертикаль» по вулиці Байди Вишневецького. Попри зруйнованість, місто силами нової влади почали приводити до життя. Запрацювали заклади харчування та культури. Комуністичні назви змінювали, повертаючи їм імена українських політичних лідерів та інтелігенції.
В усьому цьому панував тотальний контроль за місцевими. Поки окупанти наводили власні порядки, у Черкасах працювали підпільні групи червоної армії. За зв’язок з ними розстрілювали, про що видали наказ, який розтиражували й розвісили вулицями міста. Переслідували окупанти й євреїв, наказавши усіх переселити на Митницю – нижню частину Черкас, яку з одного боку оточувала гора, з іншого – річка. Контролювати цю територію було досить просто.
Окрім того, ті, кого могли вловити на вбивстві представника нової влади, також розстрілювали разом із півсотнею євреїв та десятьма прихильниками комуністичного устрою. Спалений диверсантами будинок коштував сотню життів громадян юдейської національності. Був здійснений перепис населення, щоб «розсортувати» населення та тримати усіх на гачку. Так тривало до осені 43-го року.
Паралельно з тим, як окупанти впроваджували нові правила життя, радянські війська нарощували сили, змінювали стратегії та звільняли лівобережну Україну. Вже у листопаді 1943 року після кількох невдалих штурмів червоноармійським бійцям вдалося закріпитися на правому березі та піти в наступ. 14 грудня радянські війська повністю відтіснили ворожі, вивівши їх за місто у бік Сміли.
