Друга світова війна завдала великої шкоди не тільки Черкасам, а й іншим українським містам. Повна розруха, мільйони покалічених людських доль. “Німецький мир” розділив життя українців на “до” і “після”, пише yes-cherkasy.com.ua.
Активний опір людей “внутрішньому ворогу”
Початок Другої світової війни став для Радянського Союзу потрясінням. З першого дня війни Президія Верховної Ради СРСР запровадила в країні воєнний стан, це означало, що функції, які раніше виконували органи державних адміністрацій передалися військовій владі.
Коли гітлерівці наступали, уряд наказав місцевому самоврядуванню знищувати все, що не вдалося евакуювати в прифронтові райони: техніку із заводів, худобу, сільськогосподарські врожаї. Виходячи з цього, люди втрачали все те, що було нажито непосильною працею.
Більшість населення, особливо селяни, робили все можливе, щоб перешкоджати реалізації цього наказу. Люди зривали спроби вивезення та знищення колгоспного, особистого майна.
У невеликому селі Софіївка Черкаського району в 1941 році був складений акт на двох жительок — Марію Шевченко та Єлизавету Жорнову. Марія випадково дізналася, що згідно з наказом радянської влади сільський виконком набирає людей для знищення врожаю. Жінка вирушила до сільради, щоб перешкодити цьому. Дорогою вона зустріла кілька людей, які також ішли до сільради.
Великий натовп прийшов до кабінету голови сільського виконкому, почали просити не знищувати зерно. Люди запевняли голову, що зберуть урожай вже найближчого тижня, а під час евакуації заберуть його із собою. Але той не хотів навіть слухати, викликав міліцію.
Інша мешканка цього села, Єлизавета Жорнова, коли почула наказ голови про знищення врожаю, закликала людей брати сокири й рубати голови всім, хто буде топтати врожай.
Єлизавету та Марію було затримано, а потім передано під військовий трибунал. Під час суду Марія Шевченко переконувала всіх, що її син і чоловік на фронті, а вдома самі маленькі діти, просила суддю виправдати її, але марно. За рішенням суду жінкам винесли вирок — найвища міра покарання (розстріл) з повною конфіскацією майна.
Повний відступ, негативний настрій
Солдати рейху, захопивши стратегічні точки, дуже швидко пересувалися вглиб України. З кожною невдачею і втратою території червоноармійці втрачали бойовий дух. Почастішали випадки дезертирства, багато солдатів добровільно переходили на бік ворога. Командири, політичні діячі, які здавалися в полон, вважалися дезертирами, а їхні сім’ї підлягали арешту і виселенню.
Великий вплив на впевненість червоноармійців у поразці, чинила німецька пропаганда. Ворог обіцяв розкуркуленим радянською владою селянам повернути будинки, землю. Крім цього, людям повідомляли, що нібито незабаром будуть відкриватися церкви, колгоспи. Ця пропаганда знайшла відгук серед військовослужбовців.
Червоноармійці, які до війни були звичайними селянами, не прагнули воювати. Вони обмірковували можливості здатися в полон, висловлюючи при цьому переконливість, що німці відпустять українців по домівках. Почастішали випадки, коли червоноармійці приймали рішення скласти зброю і повернутися додому, на окуповані ворогом території.
Уродженець села Будище Черкаської області Іван Гайдук, під час розмови з конюхом, розповів про те, що чимало бійців Київської області, щойно підійшли ближче до своїх домівок, здалися в полон. Іван також був готовий скласти зброю, адже перемога, на його думку, мала бути за німцями.
Ці розмови дуже швидко дійшли до влади, чоловіка заарештували, а після засудили до розстрілу.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що радянська історія довгий час творила міф про Другу світову війну. Значну увагу приділяли виключно яскравим подіям і подвигам, при цьому замовчували правду.