Епатажним чиновником став для Черкас Володимир Олійник. Він пройшов шлях від одного з найвпливовіших політиків не лише в обласному центрі, а й в усій Україні, до зрадника своєї ж країни. Як так сталося та що з ним тепер, читайте далі на yes-cherkasy.com.ua.
Влада з народу
Володимир Олійник народився на Черкащині, виховувався батьком. Родинних зв’язків, щоб одразу після школи вскочити до престижного вишу, не було. То ж Володимир Миколайович заробляв перші гроші підлітком, працюючи слюсарем. Відслужив у армії, а потім влаштувався водієм. Але він прагнув влади, обравши для цього професію юриста. Отримавши профільну спеціальність у Харківському юридичний інститут, повернувся на малу батьківщину й влаштувався народним суддею у Придніпровському районному суді.
У професійне життя Володимира Миколайовича поступово вплелася політична лінія: посада у відділі торгово-фінансових органів міського комітету при комуністичній партії, інструктор у правовому відділі обласного комітету, заступник голови міськвиконком. Поступово пан Олійник зайшов у черкаське політичне коло. Головна мета – зайняти крісло міського голови. І він свого досяг.
Як Олійник мером став
Влітку 1994 року чи не вся Україна дізналася про те, як у нас відбувалися вибори мера. Опонентом Володимира Олійника був Марк (або Маркс) Литовський, за часів влади якого місто, по суті, приватизували, що не лише дало початок новому розвитку обласного центру, але й підняло хвилю криміналу. Тоді народилося чимало бандитських угруповань, участь в одному з яких брав і сам Володимир Олійник. Так, пан Литовський, сам того не знаючи, зростив для себе політичного конкурента.
Менше з тим, після впевненої перемоги у першому турі Марк Литовський програє Володимиру Олійнику у другому. Поки попередник ходив по судах та писав скарги до виборчої комісії, новий міський голова вже планував перший робочий день. Проте його зіпсувала бійка, яку влаштували колишній та нинішній мери. Зайняти мерське крісло Олійнику допомогли силовики та «група підтримки» – люди з кримінальних кіл, про що говорили тоді геть усі. Як і про бійку, яку наостанок влаштував Марк Литовський своєму конкуренту. З боєм, проте Володимир Олійник таки зміг очолити місто. А у виборчій комісії визнали результати другого туру виборів законними.
Вісім років занепаду
Очолював місто Володимир Миколайович із 1994 по 2002 роки. Хто жив за часів головування Олійника, навряд чи пригадає хоча б якісь продуктивні проєкти, які б пішли на розвиток Черкас. Бандитизм, розпродаж міських активів, збільшення без робітництва. Країна й без того переживала нелегкі часи переходу в режим економічної незалежності, й такі «господарники» не додавали впевненості в майбутньому.
Ясна річ, на дії міської влади не реагувала обласна. І на все це закривала очі й влада загальнодержавна. То ж Олійник став однією з ланок ланцюга, який із кожним роком огортав націю і витискував з неї останні соки. Поки простий люд гарував на заробітках та потопав у комунальних боргах, владці скуповували нерухомість не лише вдома, а й за кордоном. Комунальні підприємства, ясна річ, занепадали. З одного боку, через неспроможність громадян сплачувати комірне. З іншого – через корупцію.
Пізніми вечорами люди намагалися не ходити вулицями, щоб не потрапити на крадіїв. За мить з перехожого могли зірвати дорогоцінності чи вирвати сумку. Але це дрібниці, зважаючи на масштаби схем міських чиновників. Наприклад, у 1999 році Володимир Олійник замахнувся на посаду президента. Але ненадовго, свою кандидатуру він зняв на користь іншого претендента. Тоді всі витрати й організацію кампанії взяла на себе Асоціація міст України, яку й очолював міський голова. Тоді журналісти запідозрили його в участі у політичній змові для збору голосів на користь потрібного кандидата, отримавши при цьому фінансову вигоду.
І цілого міста мало…
Третіх виборів на посаду міського голови Володимир Олійник «не вивіз». У 2002 році він програв Анатолію Волошину. Але в забуття не пішов, забажавши більших політичних висот. А для цього увімкнув свою здатність підлаштовуватися під нову владу. В 2004 році був помічений на мітингах у Черкасах проти «Партії регіонів», здобув славу борця за справедливість та зміг пробитися у народне депутатство.
У 2006 році він таки став нардепом від «Батьківщини», а вже у 2010-му поповнив команду колись ворожої йому команду «регіоналів». Чорну славу колишній черкаський мер здобув участю в розробці та просуванні «диктаторських законів» 2014 року, за які проголосували більшістю нардепів. Якщо коротко, вводилася цензура, заборона мітингів та абсолютна співпраця, чи навіть рабство, з росією. Про шлях до Європи можна було забути.
Проте українці – нація бойова, то ж на рішення влади чекав народний опір. Люди знову повстали, організували новий «майдан». Тоді його назвали Революцією Гідності. Виконуючи злочинні накази влади, Володимир Олійник разом з іншими посіпаками підтримав жорстокий розгін молоді на Європейській площі. Це стало найбільшою його помилкою та кінцем політичної кар’єри в Україні. Заборона в’їзду до Сполучених Штатів, Канади та Нової Зеландії, втеча до окупованого Криму, а потім – до Москви, та, як наслідок, звинувачення у державній зраді та внесення до бази «Миротворця». Нині на Батьківщині ексмера Черкас чекають хіба кайдани й суд. А починалося все зі слюсаря в автомайстерні…
