Дмитро Павличко відомий не лише своїм внеском у літературу та кінематограф, а і  як активний політик з чіткою позицією, що стояв біля витоків української державності. З вірою у незалежне майбутнє України 1990 року він увійшов до Верховної Ради УРСР. До того її складу, який незабаром став Верховною Радою України першого скликання.

У пам’ятному 1991-му Дмитро Васильович додав до Акту проголошення незалежності України перші слова «Виходячи зі смертельної небезпеки». А у 1994-му шанс мати Павличка своїм представником в українському парламенті отримали жителі Чигиринського та Кам’янського районів Черкаської області. Більше на yes-cherkasy.com.ua з посиланням на Чигиринщина у мистецькій ретроспективі

Козацькими стежками

На той час Богданів край уже був добре знайомий поетові. Уперше Дмитро Васильович прибув сюди ще 24-річним. Його студентський товариш, у майбутньому відомий еколог Олекса Щириця, був родом із села Боровиця. Він і познайомив молодого Дмитра з Чигирином та його Кам’яною горою, з Суботовом, зі своїм рідним селом.

Козацькими шляхами товариші тоді мандрували пішки. Пізніше поет згадуватиме, як босоніж, не шкодуючи ніг, дійшли вони аж до Суботова. Згадає він і козацькі пісні у виконанні Олексієвої матері, Ярини Андріївни. Згадає свою улюблену вчительку Анастасію Корсунівську, що була родом з Чигирина, до якої він звертається в поемі «Ностальгія».

Дмитро Павличко ще у 1993 році був одним з ініціаторів відбудови резиденції Богдана Хмельницького в Чигирині. Того ж року він  вступив до Чигиринського козацького полку.

Непрості виборчі перегони

На час виборів 1994 року Дмитро Павличко був активним рухівцем, за його участі й створювалася партія Народний рух України. Це була молода, але популярна політична сила. Однак більшість своїх прихильників вона мала на заході країни.

Сам Дмитро Васильович попередні вибори виграв у рідному Косівському районі на Івано-Франківщині. Однак вирішив там повторно не балотуватися, бажаючи перемоги у цьому окрузі лідеру партії Конгрес українських націоналістів Ярославі Стецько.

У Чигиринському виборчому округу було зареєстровано ще 12 кандидатів. Із самого початку події розгорталися не зовсім так, як розраховував Дмитро Павличко. Його боровицький товариш також висунутий кандидатом у народні депутати, причому аж у столиці. Тому не мав змоги достатньо підтримати його на Чигиринщині. Все ж таки він двічі приїздив для агітації в Боровицю.

За результатами першого туру виборів Дмитро Васильович опинився на четвертому місці. Це стало для поета вельми неприємною несподіванкою. Майже стовідсотково підтримали Павличка жителі батьківщини Хмельницького села Суботова, переміг він і ще в декількох селах, у Чигирині та Кам’янці – став другим. Але це ситуацію не врятувало.

«Я вибори програв не тому, що Олекса не міг бути кожен день навесні 1994 року зі мною, а тому, що не тільки Боровиця, а й багато сіл на Чигиринщині були залякані та обдурені ще сильною там комуністичною владою», – такий висновок зробив для себе політик.

Порадувало його те, що партія Народний Рух України отримала 20 місць у Верховній Раді. Це була друга за кількістю депутатів після дійсно все ще дуже популярних на той час комуністів і єдина партія національно-демократичного спрямування, що змогла сформувати власну фракцію.

Що відбувалося після виборів?

Не пройшовши до Верховної Ради, того ж таки 1995 року Дмитро Павличко відбуває Надзвичайним і Повноважним Послом України до Словаччини. А з 1999 року – Послом України до Республіки Польща. На довгу пам’ять про його діяльність у центрі Варшави височіє пам’ятник молодому Тарасові Шевченку в однойменному сквері.

Хоч Чигирин зробив Павличка своїм обранцем, доля Богданового краю продовжувала турбувати поета. Він ще не раз приїздив сюди. Мав бажання зібрати кошти на пам’ятник гетьманові Івану Виговському і встановити його у центрі міста замість Леніна. Слідкував за процесом відбудови резиденції Богдана Хмельницького. У 2016 році Павличко був серед п’ятірки письменників, що виступили проти будівництва пташників компанії «Миронівський хлібопродукт» неподалік від Чигирина.

23 січня Дмитро Васильович Павличко відійшов у вічність, залишивши нам не лише свої чудові твори та переклади, а й приклад великої любові до рідної Франківщини, до нашої Черкащини, до всієї України.