Софія Костянтинівна Потоцька, уроджена Клавоне, – одна з найяскравіших і найзагадковіших постатей не тільки в історії України, а й у європейській історії кінця XVIII – початку XIX століття. Її життя, сповнене несподіваних поворотів, пристрастей та інтриг, у якому реальність часом перевершує найзахопливіший авантюрний роман. Від простолюдинки до блискучої аристократки, краса якої зводила з розуму найвпливовіших чоловіків того часу, від наложниці в турецькому гаремі та куртизанки до господині одного з найкрасивіших парків Європи – доля Софії Потоцької є яскравим прикладом того, як жіночі чари, розум та амбіції можуть змінити хід історії. Більше на yes-cherkasy.com.ua.
Від юної утриманки до світської левиці
Софія народилася 1760 року у турецькому місті Бурса в сім’ї не багатого грецького торговця Костянтина Клавоноса та його дружини Марії, де, крім Софії, підростала і її старша сестра. Після смерті чоловіка Марія залишилася без засобів до існування. За деякими даними, Софія якийсь час провела в гаремі турецького султана, а потім мати запропонувала 12-річну Софію 40-річному польському послу в Константинополі Каролю Боскамп-Лясопольському як утриманку.
Однак задовольнятися такою долею юна дівчина не збиралася. З ранніх років вона, крім надзвичайної краси, вирізнялася природним розумом, хитрістю і чарівністю. Поєднання цих якостей відкрили перед нею двері у світ великих можливостей.
Завдяки старанням Боскамп-Лясопольського, який найняв для неї вчителів, юна Софія здобула непогану освіту. Вона опанувала кількома іноземними мовами та іншими науками, що дуже знадобилося їй згодом. Гострий розум і допитливість дали їй змогу швидко опанувати всі тонкощі світського етикету та політичних інтриг, якими юна авантюристка не забарилася скористатися, щоб досягти висот, про які дівчатам її походження не доводилося й мріяти.
Близькість із Каролем дала Софії можливість відвідувати в супроводі свого покровителя напівофіційні дипломатичні прийоми і світські раути, де вона знайомилася з дипломатами та іншими впливовими чоловіками, отримуючи з цих знайомств максимальну вигоду.
У 1778 році Боскамп поїхав до Варшави, де на нього чекали дружина і діти. Попередньо він оплатив Софії житло і забезпечив грошове утримання.
Таємне вінчання
Влаштувавшись у Польщі, Боскамп запросив Софію приєднатися до нього. Дівчина вирушила в тривалу подорож під наглядом опікунів, призначених її покровителем, однак до Варшави так і не дісталася.
Навесні 1779 року вона прибула до Кам’янця-Подільського, де зустрілася з сином коменданта Кам’янець-Подільської фортеці майором Юзефом де Віттом. Він був набагато старший за Софію, до того ж не відзначався красою, проте мав зв’язки при пруському дворі та добру кар’єрну перспективу, тож Софія визнала це знайомство вельми корисним.
Дівчині не склало труднощів запаморочити голову потомственному військовому, а повідавши йому вигадану історію про своє знатне походження, вона остаточно прибрала до рук 39-річного де Вітта, який, попри шалений опір батьків, які не давали свого благословення на шлюб, запропонував чарівній спокусниці руку і серце. Цього ж року він таємно повінчався зі своєю обраницею. Цей шлюб відкрив перед юною грекинею двері до вищого суспільства і став початком її дивовижних пригод. На жаль, мати Юзефа не перенесла цього мезальянсу, дізнавшись про вінчання сина, вона тяжко захворіла і незабаром померла.
Європейський тріумф
На початку 1780-х років подружжя вирушило в подорож Європою, де краса і чарівність Софії де Вітт викликали справжній фурор. Кожна поява молодої красуні на світських прийомах супроводжувалася запаморочливим успіхом. Вінценосні особи домагалися уваги Софії, не в силах встояти перед її воістину магічною привабливістю. За спогадами сучасників, прекрасна Софія запалювала вогонь у серцях чоловіків і викликала заздрість у жінок.
Під час свого першого європейського турне Софія де Вітт зуміла підкорити серця польського короля Станіслава ІІ Августа, який втратив голову від юної красуні, короля Пруссії Фрідріха ІІ, двох майбутніх французьких королів – графа Прованського (згодом король Людовік XVIII) і графа д’Артуа (згодом французький король Карл X), а також австрійського імператора Йосипа ІІ, завдяки якому Софія де Вітт удостоїлася честі бути гостею французької королеви Марії-Антуанетти. Вражаючий список, чи не так?
У листопаді 1781 року в Парижі Софія народила свого первістка – сина Яна, хрещеним якого виявив бажання стати польський король Станіслав ІІ Август. Наступного року Юзеф де Вітт зі збільшеною сім’єю вирушив назад до Кам’янця-Подільського. За кілька років батько Юзефа, колишній комендант фортеці, помер і його посаду обійняв син. Але тихе провінційне життя дружини коменданта було не для Софії, яка вже скуштувала іншого життя, повного пристрастей, інтриг і пригод.
Польський король Станіслав ІІ Август
Шпигунські пристрасті
Точних відомостей про те, коли саме вона познайомилася з фаворитом Катерини ІІ Григорієм Потьомкіним, не збереглося, проте відомо, що під час російсько-турецької війни 1789 року Софія жила з ним у похідних таборах в Очакові і Яссах. Щоб уникнути конфлікту з чоловіком своєї коханої, Потьомкін попросив австрійського імператора подарувати Юзефу де Вітту графський титул, надав йому генеральський чин і призначив комендантом Херсона з платою шість тисяч рублів на рік.
Однак Софія стала для Потьомкіна не тільки коханкою, а й таємним агентом, чому чимало сприяла її пристрасть до авантюрних пригод. Її природні здібності виявилися безцінними для російської дипломатії на Балканах і в Османській імперії. Графиня використовувала свої зв’язки і чарівність для збору важливої політичної інформації, яку передавала Потьомкіну. Юзеф де Вітт також не залишився осторонь шпигунської діяльності дружини. Є дані, які свідчать про те, що він керував агентурною мережею Потьомкіна в Південній Польщі, а також його контактами в Хотині, у чому йому активно допомагала дружина.
Роль Софії в російській зовнішній політиці того часу важко переоцінити: вона допомагала налагоджувати дипломатичні контакти, брала участь у переговорах і сприяла зміцненню позицій імперії в регіоні. У цей період вона підтримувала тісні зв’язки з Катериною ІІ, яка на той момент вже охолола до Потьомкіна. За деякими даними Софія займалася шпигунством на користь російської імператриці, за що остання щедро обдаровувала її.
Станіслав Потоцький
Фатальне кохання Станіслава Потоцького
Однак амбіції Софії де Вітт простягалися далі ролі таємного агента. Після смерті Потьомкіна, що сталася 1791 року, вона залишилася без свого покровителя, проте в жалобі перебувала недовго. На одному з балів у Яссах вона познайомилася з найвпливовішим і найбагатшим магнатом Польщі Станіславом Щенсним Потоцьким. Прекрасну Софію не зупинив той факт, що магнат, одружений на той час з Юзефіною Мнішек, був батьком одинадцяти дітей. Вона використала всі свої чари, щоб заволодіти серцем впливового поляка, і, звісно ж, досягла в цьому успіху.
Охоплений пристрастю Потоцький сповнився рішучості одружитися зі своєю коханою. Незважаючи на громадський осуд, Потоцький зважився на розлучення зі своєю першою дружиною Юзефіною, що на ті часи було нечуваним вчинком.
Достеменно невідомо, як закоханим вдалося отримати згоду Юзефа де Вітта. За деякими даними Потоцький заплатив чоловікові Софії два мільйони злотих, щоб той дав згоду на розлучення. Так чи інакше, але Юзеф де Вітт відмовився від Софії, тим паче, що на той час стосунки його дружини зі Станіславом Потоцьким вже ні для кого не були секретом. Отже, 1796 року графиня Софія де Вітт оголосила про розлучення з Юзефом де Віттом, з яким, утім, зберегла дружні стосунки.
Станіслав Потоцький домагався розлучення з Юзефіною з набагато більшими труднощами – процес супроводжувався гучним скандалом і судовими позовами, які тривали кілька років. Проти руйнування сім’ї виступила і Катерина ІІ, яка взяла дружину Потоцького під своє крило. Юзефіна до останнього сподівалася зберегти свій шлюб, тож отримати розлучення Потоцькому вдалося лише після смерті Катерини, долучивши до справи вищу церковну владу.
Любов, увічнена в камені
У 1798 року Софія де Вітт і Станіслав Потоцький повінчалися в Тульчині й оселилися в маєтку Потоцького в Умані. Цей союз ознаменував новий етап у житті Софії. У шлюбі у подружжя народилося п’ятеро дітей – Олександр, Мечислав, Болеслав, Софія та Ольга. Вплив Софії на чоловіка був величезним. Вона не тільки керувала домашнім господарством, а й брала активну участь у політичному та громадському житті. Завдяки її порадам і підтримці, Станіслав Потоцький зміг зміцнити свої позиції в польському суспільстві та розширити свій вплив.
Одним із найяскравіших проявів любові Потоцького до Софії стало створення знаменитого парку «Софіївка» в Умані, який і досі вважається одним із найкрасивіших парків Європи. Створений за наказом Станіслава Потоцького в 1796-1802 роках парк став справжнім пам’ятником любові до Софії. Цей шедевр садово-паркового мистецтва був задуманий як подарунок до дня народження Софії і втілював у собі романтичні ідеали епохи.
Парк, що розкинувся на площі майже 180 гектарів, був спроєктований військовим інженером Людвігом Метцелем і включав у себе штучні озера, гроти, водоспади, скульптури і павільйони, кожен з яких мав своє символічне значення. Багато елементів парку були натхненні давньогрецькою міфологією, що відображало походження Софії та її любов до античної культури.
«Софіївка» стала не просто красивим місцем для прогулянок, а й втіленням глибокого почуття Потоцького до своєї дружини. Кожна деталь парку була продумана так, щоб створити романтичну атмосферу і нагадати про красу та розум Софії. Парк швидко набув популярності далеко за межами володінь Потоцьких і став символом розкоші та витонченого смаку.
Єжи Потоцький
Розплата за гріхи
На жаль, на схилі днів на Станіслава Потоцького замість щасливої старості в колі сім’ї, чекала особиста трагедія, від якої він вже не зміг оговтатися. Звістка про те, що Софія практично відкрито почала жити з його старшим сином від першого шлюбу, ввергла Потоцького в глибоку депресію. Єжи (Юрій) Потоцький був молодший за мачуху на 16 років і цей зв’язок набув скандального розголосу в суспільстві. Серце Станіслава Потоцького було розбито, і 15 березня 1805 року він помер, не побажавши перед смертю попрощатися з невірною дружиною.
Після смерті чоловіка життя Софії змінилося. Після трагічних подій у родині її репутація похитнулась. Вона вступила в битву за статки покійного чоловіка з дітьми Потоцького від минулого шлюбу, які всі, окрім Єжи, об’єдналися проти мачухи і вимагали визнати шлюб недійсним, щоб позбавити Софію та її дітей спадщини. Ця боротьба отруювала життя Софії протягом багатьох років, протягом яких красуня ще заводила нові романи з впливовими чоловіками, які допомагали їй у боротьбі за спадщину.
Однак з часом Софія Потоцька все більше стала замислюватися про спокуту минулих гріхів, приділяла багато часу вихованню дітей, займалася благодійністю. Єжи Потоцький після кількох років невдалих спроб займатися управлінням маєтком, виїхав до Парижа, де безтурботно прожигав життя, від чого і помер 1808 року. Його смерть стала великим потрясінням для Софії.
Могильні плити Софії Потоцької та родини графа Шувалова біля палацу в Тальному
Останнє бажання Софії Потоцької
Бурхлива молодість, сповнена пристрастей і пригод, залишилася в минулому. Сварка із сином Мечиславом, який викрав коштовності матері і намагався виставити її з дому, коштувала Софії чимало нервів і здоров’я. На початку двадцятих років ХІХ століття вона тяжко захворіла. Сподіваючись на німецьких лікарів, вона виїхала на лікування до Німеччини, однак перемогти хворобу їй так і не вдалося.
24 листопада 1822 року Софія Потоцька померла в Берліні, заповівши поховати себе в Умані, де пройшли найщасливіші роки її життя. Її остання воля була виконана, і Софія знайшла останній спочинок у склепі під Базиліанським костелом в Умані. У 1877 році дочка Ольга перепоховала останки матері в Тальному, де мешкала вона сама, оскільки костел був пошкоджений під час землетрусу.
Відтоді минуло вже багато років, сповнених найрізноманітнішими подіями, але пам’ять про цю незвичайну жінку продовжує жити в легендах, історичних дослідженнях і, звісно ж, у чудовому парку «Софіївка», що й досі залишається одним із найромантичніших місць Європи. Її життя, схоже на пригодницький роман, продовжує дивувати і захоплювати людей, нагадуючи про те, що реальність часом буває дивовижнішою за найсміливішу вигадку.