Ім’я уродженця Черкащини письменника Олексія Васильовича Савицького, який увійшов в історію української літератури як Юхим Ґедзь, мало знайомо сучасним читачам. Як багато інших представників інтелігенції він став жертвою радянських репресій, які були особливо жорстокими за часів правління сталінського режиму. Саме у тридцяті роки минулого століття обірвався творчий і життєвий шлях 39-річного письменника, сатирика, гумориста, драматурга. Більше на yes-cherkasy.com.ua.
Перші кроки у житті та творчості
Олексій Савицький народився у березні 1896 року в невеликому містечку Золотоноша на Черкащині в робітничій родині. Батько працював теслярем, отже зайвих грошей в сім’ї не було. Адже попри скрутні обставини хлопцю вдалось здобути початкову освіту в земській школі. Щоб прогодувати себе і чимось допомогти родині хлопець брався за будь-яку роботу. Згодом наявність освіти дозволила йому влаштуватися на посаду земського писаря. Вже тоді, переписуючи чужі документи Олексій відчув, що ця робота не для нього. Він прагнув писати власні твори, висловлювати власні думки та нести людям радість в складні часи громадянської війни та розрухи.
Прямуючи до своєї мети Олексій вступив до Київського музично-драматичного інституту імені М. Лисенка, де отримав не лише професійні знання, але й зробив перші спроби розкрити свій творчий потенціал. Його літературний дебют відбувся у 1923 році, коли його гуморески, вірші та проза вперше з’явилися на сторінках українських газет і журналів. Редакції “Червоного перцю”, “Нової громади”, “Всесвіту”, “Плужанина” та інших популярних того часу видань охоче приймали твори молодого автора. Саме тоді він визначив свій основний жанр – сатиру та гумор, яким зберігав вірність усе життя.
Народження Ґедзя
Свої публікації Олексій Савицький підписував псевдонімом Юхим Ґедзь, і це було не випадково. Ґедзем в деяких регіонах України називають овіда, кусючу комаху, відому своїми болісними укусами, тож сатирик-початківець бачив мріяв гострим влучним словом жалити усі вади та пороки суспільства. На початку творчого шляху свої драматичні твори та прозаїчні оповідання письменник підписував псевдонімом “Олесь Ясний”, але згодом остаточно зупинився на єдиному псевдонімі – Юхим Ґедзь.
Розквіт творчості письменника припав на 1927–1931 роки. За цей час з-під його пера вийшли збірки, які принесли автору всеукраїнську славу: “Автор Троянденко”, “Буває й таке”, “Принципіяльно”, “Троглодити”, “Завзятий середняк”,”Бубна-козир”, “Конкурс на гопак”, “Ті ж і Мирон Гречка”, “Столичний гість”, “Перший іспит” та інші.
Діапазон тем, які висвітлював у своїй творчості Юхим Ґедзь вражає своїм різноманіттям – історичні сюжети, мисливські байки, сільські бувальщини, бюрократизм радянських чиновників, стосунки між чоловіками та жінками, проблеми культури і спорту і літератури… Жанри, в яких творив Юхим Ґедзь були не менш різноманітними – гуморески, сатиричні оповідання, фейлетони із захопленням сприймалися читачами та критикою. Його драматичні твори, здебільше гумористичного та сатиричного характеру, також свого часу були помітним явищем української культури. На сценах театрів з успіхом йшли його п’єси “Віз ламається – чумак ума набирається”,”Надія”, “Секретар пухтресту”, “Шевченкова мова” та ін.
Будинок письменників “Слово”, м. Харків
Сміх крізь сльози
Здобувши популярність у читачів та ім’я в літературному світі, Юхим Ґедзь переїхав з Києва до Харкова, тодішньої столиці України, де оселився в знаменитому будинку “Слово”, який був нещодавно збудований для українських письменників і став символом культурного відродження 1920-х років, а згодом і символом знищення української інтелектуальної еліти. На початку харківського періоду свого життя Юхим Ґедзь продовжив активно працювати, але згодом з Москви повіяло злими вітрами, які невдовзі змінили політичний клімат в СРСР. Сталінський наступ на українську культуру не міг не впливати і на творчість Юхима Ґедзя, заганяючи його у творчу кризу. Яскравим прикладом цієї кризи стали його останні твори “Тихою сапою” та “Молодість”. Сміятися крізь сльози Юхиму Ґедзю ставало все важче. К середині 1930-х років він майже припинив писати.
“Обережно, там бомба!”
А на початку листопада 1936 року сталося непоправне. До знаменитого будинку письменників “Слово” під’їхав сумнозвісний “чорний воронок” і за кілька хвилин чекісти вже були у квартирі Юхима Ґедзя. Український письменник та перекладач Іван Сенченко, який був понятим під час арешту колеги, розповідав, що коли працівники “органів” увірвалися до оселі, вона була майже пустою, адже щоб утримувати родину, в якої зростали двоє дітей, Юхим Ґедзь був вимушений продати майже всі меблі.
“А обшук робити слід, бо ж поняті тут! І, крім того, хоч здохни, а щось же та слід знайти придатне для побудови звинувачення! Крім столу, в кімнаті стояла вузенька, довга, обідрана канапка, яка, певне, й залишилася вдома тому, що ніхто не хотів купити її. Один з агентів підвівся зі стільця, попрямував до канапи, взявся за кришку рукою. І тут Юхим не стерпів, стишеним голосом попередив зловісно: “Обережно, там бомба!” Агент аж підскочив, руку відсмикнув. Потім, звісно, оговтався, відкрив ту злощасну канапу. В ній лежали шмаття газети і якась мопрівська збірочка — була тоді така організація громадська МОПР, яка розшифровувалася як товариство міжнародної допомоги в’язням чи щось у цьому роді. Але для агента не мав ніякого значення факт допомоги, його очі прикипіли до слова міжнародний… Ага! Міжнародний! Це, значить, стосунки із закордоном! А це ж арена шпигунської діяльності! І злощасна брошурка полізла у портфель як незаперечний свідок криміналу! Звісно, і без брошурки Юхима взяли б”, – багато років потому згадував Іван Сенченко.
Василь Чечвянський та Юрій Вухналь
Реабілітовано посмертно
Спочатку слідство велося в Харкові, але оскільки письменник відкидав усі звинувачення, його перевезли до київської в’язниці. Там до нього застосували ще жорстокіші методи “дізнання”. Зрештою, виснажений тортурами, Ґедзь “зізнався” у всіх інкримінованих йому злочинах. 14 липня 1937 року Юхима Ґедзя засудили до найвищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Вирок було виконано наступного дня, 15 липня 1937 року. Разом з Юхимом Ґедзем було страчено ще двох його колег-гумористів брата Остапа Вишні Василя Чечвянського (справжнє ім’я Василь Губенко), та Юрія Вухналя (справжнє ім’я Іван Ковтун), з яких, з кровожерлива уява енкаведистів зробила “банду терористів”.
Страшна машина сталінських репресій не оминула і родину письменника. Його дружина Віра Михайлівна довгі 30 років відбувала “покарання” в магаданських таборах. Діти, дочка Маргарита 1924 року народження та син Віталій 1932 року народження, розділили тяжку долю мільйонів членів сімей “ворогів народу”, зростаючи без батьківської любові та турботи.
Лише у 1958 році Військова колегія Верховного Суду СРСР переглянула матеріали справи і через відсутність складу злочину, Юхима Ґедзя було реабілітовано посмертно. В якості компенсації за смерть батька родині було сплачено 6000 рублів. За ці гроші син пошив собі і дружині одяг, придбав картуза та наручного годинника. Ані конфіскованих квартир, ані майна, ані книжок, ані рукописів рідні гумориста так і не побачили.