25–26 травня 1648 року під Корсунем розгорнулася драма, що змінила хід української орії. Корсунська битва стала моментом, коли українська армія, на чолі з блискучим стратегом Богданом Хмельницьким, в бою з польським військом здобула переконливу перемогу, яка перетворила її на одну з найпотужніших армій Європи. Більше на yes-cherkasy.com.ua.
Перша ластівка майбутньої перемоги
Навесні 1648 року українські землі наче полум’я охопило антипольське повстання. На чолі повстання були козаки, які більше не збиралися терпіти панування шляхти. Спочатку козацька верхівка спробувала розв’язати тугий вузол протиріч мирним шляхом, але впевнені у власній непереможності представники Речі Посполитої не стали розглядати пропозиції козаків. Замість цього шляхтичі вирішили придушити повстання силою зброї – вони направили в Україну каральну експедицію, з метою закрити українське питання раз і назавжди. Однак, як це часто буває, сталося не так, як гадалося. Першим дзвінком для вояків Речі Посполитої стала битва під Жовтими Водами, в якій повстанці козацько-селянської армії очолюваної Богданом Хмельницьким, за підтримки кримськотатарської кінноти під командуванням Тугай-Бея розгромили польське військо. Не дивно, що після першої перемоги Богдан Хмельницький прагнув остаточного знищення шляхетської армії та позбавлення від польського панування на українській землі, тому зупинятися на досягнутому не збирався.
Богдан Хмельницький
По дорозі на Корсунь
Щоб отримати підкріплення, поляки були змушені відійти до Корсуня. 23 травня 1648 року вони переправились через Рось і розбили табір, до речі, місце для цього вони вибрали дуже вдало, поблизу старовинного земляного валу. Старе укріплення стало у пригоді для створення насипів та окопів, які мали захистити військо від козацьких атак. До того ж з одного із боків табір поляків захищала Рось.
Але Богдан Хмельницький, який під час підготовки до Корсунської битви повною мірою проявив свої таланти військового стратега та полководця, винайшов спосіб обдурити ворога. Дізнавшись про переміщення поляків, українське військо та кримськотатарська кіннота вирушили з місця завершення Жовтоводської битви на Корсунь.
Іслам-Гірей ІІІ
По дорозі Хмельницький на дві доби зупинився в урочищі Цибульник, звідки розсилав універсали із закликами до повстання та формуючи з повсталих селян навколишніх сіл нові загони для своєї армії. Повстанці з більш віддалених місць, зокрема Чигирина, Крилова та ін., доєдналися до повстанської армії вже на марші, який проходив у дуже швидкому темпі – 270 кілометрів військо подолало менш ніж за тиждень. Враховуючи те, що пішому козацькому війську з обозами прийшлося подолати кілька річок, через деякі з яких довелося наводити переправи, темп маршу насправді був вражаючим. Богдан Хмельницький поспішав, бо намагався не дати полякам втекти з Корсуня і змусити їх прийняти бій.
Дорогою гонець з Криму повідомив Хмельницького, що на допомогу українському війську вирушило 87-тисячне військо кримського хана Іслам-Гірея ІІІ. І хоча він зі своїми вояками так і не встиг дістатися до місця на початок Корсунської битви, чутки про таку вагому підтримку навели чимало страху на поляків та послабили їхній моральний дух, що зіграло на користь повстанцям.
Коронний гетьман Миколай Потоцький
Пастка для ворога
Отже, 25 травня військо Богдана Хмельницького, яке складалося з чотирьох загонів під командуванням досвідчених козаків Максима Кривоноса, Івана Богуна, Матвія Бороховича (Гладкого) і Мартина Пушкаря та кіннота Туган-Бея переправилися поблизу Корсуня через Рось, для чого за один день загатили річку греблею, щоб прискорити переправу, і розпочали облогу табору. Стосовно кількості воїнів в протиборчих арміях думки істориків розрізняються, але більшість дослідників сходяться на тому, що кількість піхотинців в обох арміях була приблизно рівною. При цьому майже всі поляки були професійними вояками, на відміну від значної кількості бійців української армії, яка значною мірою складалася з селян, які нещодавно приєднались до війська і не мали необхідних навичок і бойового досвіду. Власної кавалерії в козаків майже не було, а проти п’яти тисяч польських кавалеристів було лише три тисячі кримськотатарських вершників. Не кращою була ситуація і з артилерією – проти 50 польських гармат було лише 26 козацьких.
Максим Кривонос
Незважаючи на це, польське командування вирішило не вступати в бій. На світанку 26 травня, пограбувавши та підпаливши Корсунь, армія Речі Посполитої залишила укріплений табір, рухаючись Богуславським шляхом.
Таке рішення відповідало планам Богдана Хмельницького, який намагався нав’язати ворогу бій на невигідних для нього умовах. Але як примусити поляків зійти з рівного степового Богуславського шляху на лісову дорогу?
Для цього за наказом Богдана Хмельницького загін козаків випередив польське військо і перекопав Богуславський шлях, щоб завадити пересуванню ворога, а козак Зарудний, який викликався показати полякам іншу дорогу, привів армію Речі Посполитої у місце, яке вказав йому Богдан Хмельницький.
Там, в урочищі Горохова Діброва за 10 кілометрів від Корсуня вузьку лісову дорогу, якою рухалася ворожа армія, перетнула глибока балка. Її круті схили поросли чагарником і лісом, але Хмельницький вирішив посилити природні перешкоди і наказав козакам доповнити навколишній ландшафт ровами, насипами та завалами.
Шоститисячний загін козаків-піхотинців з гарматами, очолюваний Максимом Кривоносом, виконав наказ Гетьмана, добре підготувався до зустрічі з ворожим військом і укрився в засаді.
Панорама Корсунської битви. Історичний музей у Корсунь-Шевченківському
Кінець польського панування
Пересування вузькою дорогою між крутими схилами змусило польську армію порушити бойовий стрій, кіннота втратила маневровість, важкі вози з гарматами падали з кручі, створюючи затори. Більшість польських гармат разом з возами, якими їх перевозили були пошкоджені під час падіння, або зав’язли у болоті. Рови та завали не давали польським воякам можливості рухатися вперед, а перешкода, створена возами обозу не дозволяла повернутися назад.
Отже, вороже військо затиснуте в лещатах між вкритими лісом крутими схилами перетворилось на мішень для воїнів Богдана Хмельницького. Битва була короткою, але нищівною. Скориставшись розгубленістю та панікою у стані ворога в лобову атаку пішли основні сили козацької армії, розділивши польських вояків на три частини. Татарські воїни увірвалися з іншого боку.
За чотири години польська армія була розбита вщент. З усього війська врятувалося лише близько півтори тисячі, обидва польські гетьмани – Микола Потоцький і Мартин Калиновський опинилися у полоні. До того ж на бік повстанців ще під час бою перейшло 1800 реєстрових козаків, які раніше воювали у польській армії.
Ця переконлива перемога стала не лише військовим, а й політичним тріумфом. В червні польська влада вимушена була піти на переговори і згодом було підписано тимчасове перемир’я. На українській землі не залишилося значних польських сил – шлях до свободи був відкритий!
Пам’ятний знак у селі Виграїв
Сьогодні на місці битви, у колишній Горохової Діброві стоїть село Виграїв – назва, що промовисто нагадує про славну перемогу, на честь якої у селі встановлено пам’ятний знак. Кажуть, тих місць і досі збереглися рови, які козаки копали, готуючи пастку шляхетському війську.