Єгор Левченко, відомий також широкого загалу як Єгор Буркін, в Україну приїхав вже в статусі серйозного бізнесмена, з солідним капіталом. Але через деякий час у нього виник конфлікт з правоохоронною системою, що мало для підприємця відповідні наслідки. Як розвивалися події далі, читайте в нашому матеріалі.
Коли закон як дишло
Досить швидко в Києві у нього з’явився власний офіс. Левченко насамперед цікавила IT-сфера, а саме лідогенерація — напрямок маркетингу, цільова аудиторія якого, клієнти з певними контактними даними. Суть такого бізнес-проєкту в тому, що IT-компанія зобов’язується надати замовнику трафік, клієнтську базу, та розмістити рекламу на різних ресурсах. З часом підприємство Левченко стало займатися арбітражем трафіку, його генерацією, а також оборудками з криптовалютою.
Зауважимо, що все це відбувалося абсолютно легально, в межах чинного законодавства, але, на жаль, не захистило підприємця від утисків зі сторони правоохоронних органів. Через деякий час, як і очікувалося, сфабрикована кримінальна справа розсипалася, а Левченко та його партнерів довелося відпустити на свободу.
До речі, оперативно-слідча група, що займалася цим “розслідуванням”, була відсторонена, а потім і взагалі її членів звільнили з посад. Одночасно Печерський суд видав постанову з вимогою припинити справу. Цей документ ще влітку, минулого року, був відправлений на розгляд Генеральному прокурору.
Що стосується Левченко, зараз знаходиться за кордоном, звідки й здійснює керування бізнесом.
Як Єгор Левченко допомагає Україні у скрутний час
Другий рік поспіль в Україні продовжується повномасштабна війна, яка, так чи інакше, торкнулася кожного. Наша армія робить свою справу, звільняючи від ворога окуповані території, а волонтери в тилу забезпечують ЗСУ всім необхідним. В цій ситуації величезна надія покладається на підприємців, чиї прибутки дозволяють підтримувати масштабні волонтерські проєкти.
Один з них, це Єгор Левченко, який с перших днів російської агресії безпосередньо працює з українськими військовими. Вже понад рік з його рахунків регулярно надходять чималі суми на закупівлю військової техніки та всього необхідного для потреб збройних сил.
А щоб гроші не “розпорошувалися” та не “губилися” в кабінетах чиновників, Єгор Васильович напряму контактує з офіцерами окремих військових частин ЗСУ, від яких і дізнається про їх нагальні потреби — потребі в сучасній зброї, амуніції та медикаментах. Таким чином, підприємець, якого свого часу звинувачували ледь не у всіх смертних гріх, виходячи лише з того, що він громадянин Росії, робить для України більше, ніж окремі “патріоти”, не вимагаючи при цьому ні слави, ні нагород, ні подяки від влади.